Серое солнце vol.2 - Особенности одиночества (20 января - февраль 2007)

Темна Кобза (UA)
(українські фольклорні мотиви)

Як настала ніч, темна, як той страх,
І единий звук - то співає птах,
Що над мертвими у темряві літає,
З трупів воїв серце виїдає...
Виходив старий кобзар в дорогу,
Сліпі очі - віміняв у Бога,
Темну Кобзу, що зробив сам Люцифер в безодні,
Що пісні співа повільні та холодні...
Виє нічний вітер - мати зазиває,
А та Кобза в лісі грає-виграває,
То старий кобзар забутими шляхами
Все блука століттями між нами...

І зустрівся літнім ранком цар,
Всіх ліпших пісень заспівав кобзар.
Наче вітер Темна Кобза грала,
І царя великого мов зачарувала.
"Дай мені цю Кобзу, немічний кобзарю -
Я віддам тобі за неї, все що зараз маю"
І сказав кобзар, гучно, немов клича:
"Ти за неї, царю, дай своє обличчя!
Свої очі чорні, своє серце, руки,
Щоб на тіло твоє позлітались круки!"
Згодився та цар на умови тої,
Дав старому серце, руки, очі свої.
Засміявсь старий і Кобзу простяг,
А безликий цар загорнув в свій стяг...

Зник тоді кобзар, попілом розпався,
А той мертвий цар до сих пір зостався.
Все блукає він луками-лісами,
Полива все Кобзу гіркими сльозами.
Все ходить-шукає, кому б її дати,
Щоб вічний спокій собі тільки мати,
І грає всіх сумних пісень той цар,
Як це робив колись давно кобзар...

...

Все то, что тебе так надо,
Не думать, что нет никого вдалеке,
Кто б понял с тобой привилегии ада,
Кто б плыл с тобой рядом по черной реке...

...

Мені - Вниз (UA)

Кому вниз, кому вгору,
Мені, напевно, в небуття,
Де янгол покохав потвору,
І розказав їй про життя.

Чи мала право осінь наступити?
І, наступивши, розчавити все:
Ті мрії, спогади одним бажанням вбити -
Тепер їх вже ніхто і не спасе.

Всі ті хто не бачив прозорості сліз,
Закрийте руками скоріше обличчя,
Бо шлях кому вгору, мені ж тільки вниз,
А бачити смерть вам, байдужим, не личить..

...

Оптимизм (я бесполезен...)

Я немой и слепой,
В этом мире из лести и песен,
В вечной солнечной тени, в иронии злой
Я не нужен и я бесполезен...

Оптимизм - побыстрей умереть,
Не мечтать, ведь мечты не сбываются,
Принимаю во внутрь серый солнечный свет,
Зная даже, что так и спиваются...

Ко мне снова никто не пришел,
Ну а, впрочем, на что я надеялся?
Разве тот кто себе уже счастье нашел,
С ненашедшим его вдруг поделится?..

Я навеки теперь останусь один,
И лишь только с собой буду честным,
Я невидя для жизни весомых причин,
Буду жить, чтобы быть БЕСПОЛЕЗНЫМ...

...

Мне кажется, меня никто не слышит,
И даже не пытается помочь,
А я рассказывал им всем, как море дышит,
Как пишет песни молодая ночь...

...

Почти белый сон...

Эмоции отражались,
С бликами луны летели,
Вдребезги.
Сжались...
И снова к цели.
Мы клялись!
Ты помнишь хотели
Вместе.
Смеялись...
Сквозь эти метели...

Но кто-то из нас,
Сказал: "Хватит!",
Не опустив глаз,
Нагло, не кстати.

И все полетело в ад!
Ближе к теплу,
И насмерть.
А я рад...
Ведь думал: "Умру"
"А как же назад?"
Дрожал. А Дьявол к утру
Оказался нормальным парнем:
Показал свой сад,
И обучил не покоряться злу...

...

Рассвет

Когда пройдет много лет,
Тогда я стану другим,
Не буду слушать рассвет,
Скучать не буду за ним.
Забуду, что обещал
Идти когда нету сил,
Забуду, что я прощал
Всех, кто об этом просил.
Но может снова потом,
Куплю дешевый билет,
Когда вдруг вспомню о том,
Как я встречал тот рассвет.

...

Ты рисовала старый дом,
Который покинула серая птица,
Порой забывая даже о том,
Что это не все, к чему нужно стремиться

...

Так больно слышать всегда
Бешенный ритм в 42 мегагерца,
Но старый Хозяин ответил мне "Да"
И клялся поставить мне новое сердце...

...

А сейчас, вдруг
Вспомнил:
"Я стихи писать не умею!"
И это после того, как называл себя
Гордо - "поэт!"
Глупый я... Но узнаю об этом позже
Лет через пять
Наверное.